Чим ближче до  Колісників, тим більше милуєшся красою чудового краєвиду. Село немовби заховалося серед беріз і сосен. На початку села, в долині -  невеликий ставочок, на берегах якого поважно розгулює сільська птиця.

Над водою зажурено похилились старенькі верби, спустивши зелені гілки до самої води. Село потопає у вишневому цвіті, а ліс чарує голубими ковдрами пролісків.

Колісники розташовані в лісостеповій місцевості, немов у кільці, оточені лісами. Коли і як виникло село,  невідомо, хоча є підстави зробити висновки, що воно має древню історію.

Існує багато версій щодо походження назви. За однією з них - раніше тут протікала річка Колосник. За іншою - на базарах  багато продавалось коліс. А ще одна твердить, що жив собі козак на прізвище Колісник і дуже добре робив колеса до возів. Яка з них достовірна, яка видумана -  на жаль, не вдалося з'ясувати.

У 1711 році по універсалу Скоропадського с. Колісники віддано Іванові Маркевичу. О. Лазаревський наводить такий епізод. Прикажчик графині Шереметьєвої - Ольшанський в 1725 р. поскаржився в генеральську канцелярію "что умерший в 1724 году судья прилуцкий Маркевич забрал у одного из Ольшанских - подданого Шереметьевой-Карпенка всю "худобу" и вырубил его лес. Жалоба прикажчика отослана была на решение Прилуцкого полкового суда". І, звичайно, визвали вдову Маркевича і "велели ей против жалобы ответ учинить". Вдова не відважилась сперечатись, знаючи що за Карпенка вступляться Шереметьєви. Колісники були власністю Маркевичів до кінця XVIII ст.

На території села в різний час знайдені срібні монети часів цариці Єлизавети, медаль часів турецької війни.

До реформи 1861 року в селі було 170 дворів, 40 сімей належали до реєстру козаків, а решта були кріпаками вже згадуваного Маркевича. Також село Колісники було власністю поміщика Ліскевича, якому землю і кріпаків продав Маркевич.

Напередодні 1917 року в Колісниках проживало 950 чоловік, було в селі 230 дворів. Дітей навчали у двокласній церковно-приходській школі, але населення залишилось  переважно неписьменним. Задовго до революції  побудована Миколаївська церква (нинішній будинок культури). І був на дзвіниці дуже мелодійний дзвін, якому за звучанням не знаходили рівних в окрузі. Часи змінювалися. Дзвін здали на металобрухт у М. Дівицю, а церкву перебудували на клуб, також організували хату - читальню, а при ній невелику бібліотеку. Завідував хатою - читальнею  Манжола Дмитро Андрійович.

З 1929 року в селі працює промислова артіль по виробництву цегли. Крім цегли виготовлялась черепиця та гончарський посуд. Цегляний завод припинив своє існування - стали на заваді економічні негаразди. А кар'єр, де брали глину для виробництва цегли, називається Єфремове  провалля.

Село Колісники ділиться на вулиці більше, ніж на кутки. Але є Білчин куток, де всього налічується 5 хат, а двоє господарів мають прізвище Білка. Ще є куток з такою несподіваною назвою, як Поток. Він -  на перехресті доріг і коли йде дощ чи тане сніг навесні, з лісу до села вода біжить потоками. І першим на шляху води стає цей куток.

Від козака Манжоли, який жив тут за часів Катерини II, залишилась згадка - ставок Манжолин. Але деякі старожили завіряють, що ще їхні батьки пам'ятають:  на місці ставка протікала невеличка річечка Манжилка. Ну, що ж, скільки людей, стільки й думок.

Дорога, яка веде з села через залізничне полотно до лісу, називається Рубаною, бо раніше тут був великий ліс і дорогу "прорубали".

Є поблизу Колісників поле схоже на чобіт. Його дотепні люди і прозвали "Чобіт". І тепер механізатор може сказати: "Вчора орав у Чоботі!". А ще є поле Лисі гори. Якщо здалеку поглянути, то ніколи не розгледиш, що там посіяно. Поле - наче лисе. Пан Демків залишив по собі пам’ять Демковим полем. Жидівське поле належало багатому корчмарю - єврею.

Неподалік від залізничної станції є Стрілкова поляна, що свідчить - десь недалеко стрілка - залізничний пост.

Як і в усіх селах, люди в Колісниках знають одне одного і за прізвиськами.  Походять вони здебільшого від імен.  Харитонові - від Харитона, Єлисеєві - був дід Єлисей, Симонові - Симон та ін. Базилеві - від французького Базиль - Василь. Певно, хтось із роду жив у Франції. А ще одне цікаве прізвисько - Марфині, від бабусі Марфи. Циганчині. Ні, це прізвисько не від красуні - циганки. Просто жила дівчина дуже смуглява, "наче циганка", і залишилось в селі тепер це прізвисько.

В селі Колісники народився Герой Радянського Союзу Малка І.Т. На приміщенні сільської ради  на його честь встановлено меморіальну дошку.

Після розпаду колгоспу землю в Колісниках обробляє Прилуцький хлібозавод. 2002 року  закрито неповну середню школу.

В селі з’явилися приватні підприємці. Працює пилорама підприємця Зуєва В.О., підприємець Іщенко О.О. виробляє основу для вирощування шампіньйонів.

Щорічно змиває вода сліди на кутку Поток, та не змиваються в пам'яті людській перекази стареньких жителів села Колісники про історичне минуле  пращурів.